Понеділок, 15 Жов 2018, 15:41

Дитинства теплими стежками


сайт Володимира Нагорняка


Ви увійшли як Гість | Група "Гости"
Сім'я абеток
СЦЕНАРІЇ
Статистика

Онлайн всього: 1
Гостей: 1
Користувачів: 0
Лічильники
Український рейтинг TOP.TOPUA.NET

Автобіографія душі

АВТОБІОГРАФІЯ  ДУШІ

                                                 

                                               стільки літ

                                                               душа просилася на звіт;

                                                               душа моя переді мною;

                                                               щоб стати справжньою,

                                                                                                      земною…

            

 

…народження…сільське дитинство…школа…армія…ВУЗ…робота  -  життєві віхи мої,    як і мільйонів українців.   Навряд чи послідовникам   та нащадкам  буде цікава ця бездушна ксерокопія років одного із.   

Хочу показати те, що, враховуючи моє красне письменство, знаменує  величчю духа, возносить мене над  миттєвостями  рідного чиновництва, що працює в мені на  українську  вічність. Цеглини душі  на цементі совісті вищеназваних віх – народження, сільського дитинства, школи, армії,ВУЗу, роботи – мій світ!


…світ починався тремтливо, казково;

світ починала її, колискова…


Фундаментом душі, як і народженням, завдячуємо своїм батькам. Школа продовжує будівництво таких різних нас на батьківських фундаментах, а не навпаки. Коли навпаки – (як, здебільшого, працює сучасна українська  освіта під болонським маринадом) -  то обезличуємо , обезріднюємо, аборигенуємо  та  яничаримо  майбутні  покоління  українців.

Один із апологетів сучасної української освіти Юрій Ковбасенко проголошує: «Але зараз саме ми входимо до Європейського співтовариства, а не навпаки…» Далі пропонуються технологічно-педагогічні зашморги на майбутні покоління,   як би ті вчено  та латинсько не називалися.

 

Не враховуються деякі основні аспекти: 1. «Завчасно, просьба, не радіти: бо діти ті – уже не наші діти!..» Те дитинча з Болоні до Оболоні – не добіжить; не захоче добігти;  2. «Знаннями душу виковирюють!..» - сподобляється  дитинка  занаркоманеному  шоферюзі, котрий збиває перехожих на своїй машині, а десь обабіч стоїть вельмишановний Юрій Ковбасенко та радіє: «Ах, гляньте,   як ловко, класний водій – наша школа!..» Повторююся: школа повинна продовжувати будівництво таких різних (але рідних!)  нас на батьківських (читайте – національних!) фундаментах.   Хто ми? Чиїх батьків ми діти? – забути означає зрадити.                   

Формування підростаючого покоління, його будівництво на  менталітетних  фундаментах – це, насамперед, справа батьків та  митців первинних, котрими    є  письменники, художники, композитори… Освіта – ретранслятор зачатків первинного. Принаймні, така її суспільна роль.  Щоб зрозуміти що таке конкретна школа, треба зрозуміти хто керує нею.  Директор сьогоднішньої школи – фактично є її старшим завгоспом з узятими   на себе функціями керівника педагогічного процесу  в конкретній школі. «Завгоспи перлися до влади чого заради?» - подумайте і дайте відповідь, собі дайте відповідь.

Сучасна освіта, навісивши на себе ярлик народної, (де народність  хіба  що   у збиранні коштів з батьків на ремонт своїх приміщень), настільки     запавутинилася  мертвонародженими вторинними методиками, що стала з народної – антинародною.  «Вторинність пре на перші ролі!..» - а ви щось там про вічне говорите.

Сьогодні, наприклад, уже нікого не здивуєш тим, що  літературні  тексти гуманітарних підручників та посібників пишуть не письменники, а шкільні  методисти. «Хлопці гроші заробляють?..» Ой, та відригнуться  на кістки нашої старості  ці  «іудині грошики»...   Побачимо – заплачемо;  та що одні ми – і вони        з нами також! Вникніть  у  горезвісну  «Доктрину  Даллесса»    від 1945-го року –    там все це – чорним по білому! -  заплановано.                                                  

«УЧИТЕЛЮ вклонись; як ВІЧНОСТІ – вклонись!; не мамонтам часу з  МОНу».        Тому УЧИТЕЛЮ, котрий, якщо дивитися конкретно та з погляду УКРАЇНСЬКОЇ ВІЧНОСТІ, (отже, не завдяки, а всупереч політиці гнилого МОНу) дає дітям  зерна своєї народної душі, сіє розумне-добре-вічне. Вічне, бо  рідне. Всупереч їхній запродажно-рабській  монівській болонщині («Як підстелитися?!» - витають мрійки рабів копійки»).

З наболілого: більше 30-ти років бродять дитсадками Херсонщини  мої  «Казки        та загадки дядька Володьки з Херсона»… спочатку переписувалися від руки, потім неслися на ксерокс…  Ні-ні-ні, місцеве управління освіти тут близько не підходило! Біля десятка разів на самодіяльних сценах  (в тому числі  і шкільних) були виставою мої «Самосели», за яких я удостоївся премії конкурсу Міністерства культури України  -  обласні та  міські управління освіти і культури – ні-ні-ні!  Те, що  Херсонщина  у  первинно-творчому плані  «Я+ми=ями» ясно, як божий день. В авангарді саботажу – інтелектуальні херсонські управління та установи. «Порвали прапор на свої онучі!..»

 

Щодо сайту «Дитинства теплими стежками», то я вирішив, що маю   творчі можливості перепрофілювати його  на бібліотеку авторських проектів, котрих  у мене, - українського письменника, філолога та філософа, - достатньо    на створення  Презентаційного Авторського Видавництва (ПАВ). І найголовніше: сайт не проголошення Істини в останній інстанції,  а стежки до пошуку цієї Істини.

                                              

                                               «Завдяки моєму світлу,

                                                 на свою виходиш стежку,

                                                 на свою… я слід для тебе –

                                                 будь собою, рідним будь!»





Шановний  фотохудожнику!  

 





Ми з тобою тут працюємо на Всеукраїнську ідею.

Хто кого  рекламує – я тебе чи ти мене – для Української Вічності це другорядно. Зрозуміло, що без твого дозволу заробляти «грішну копійку» на твоїй праці  я не дозволю нікому, і собі також. Будьмо, Брате мій! 

Працюймо на Україну Майбутнього!



Херсонський сніг

 

Вже і в Херсоні перший сніг.

Упав, коли скінчився січень,

На вулиці, на площі і до ніг –

Пухкий, глибокий, а не січка.

Ну, будь що буде: я пройду

По непротоптаній стежині.

Сніг під ногами?.. Ні, це тут

Земля у світлій кожушині,

Моя земля… А сніг – обнова

Яскрава; сліжить очі аж…

Не загуби основу,

Не попадись на камуфляж!..