Ясинувата:

Пітьма патлата

На місто впала;

Біля вокзала

Неон палає…

Хто зустрічає?

Синочка - мати.

В селянській хаті

Столи накриті,

Поли помиті...

Село все знає,

І все чекає.

У кожну стріху:

- Іван... приїхав...

Яка щаслива -

Діждалась сина!

...Пітьма патлата...

Забрала шахта

(Три роки) мужа

Й сама нездужа,

І у тривозі:

"Не платять й досі!.."

Ти як тут, мамо?

Що люди - маю.

Ми ж не міністри!

Тобі поїсти

Столи накриті,

Поли помиті...

...Дитинства миті,

Спливли у сина:

"Ой, мамо, сива!"

Обніме, стане:

"А не востаннє?!"

Світи забрали,

Хіба питали,

Від хати й поля

На кращу долю

Весь вік блукати,

А мати, мати-

Свята Марія...

Вже майоріє

Дитинства хата.

Дитинства хата -

Бросова хата.

Наче розплата!!!

  - Та все в порядку,

Зібрала грядку,

Живу в достатку.

А ось криниця,

(писав же - сниться),

Вода, напийся.

Ще до вокзала

Тобі набрала.

У хаті - свічка.

Ще світить пічка:

Зварила курку.

- Знімай вже куртку -

Твоя ж сторонка!

Це самогонка:

       Пом'янем батька.

Вже небагацько

Нас у селі.

А як малі?

Дрівець підкину _

Забула, сину ...

- Я піду, мамо!

- Та їх там мало,*

Всі забирай!

Селянський рай ...

Селянський рай!

А ти в раю

Пожив би

В хаті на краю,

Відірваним від світу.

Десь у містах онуки-діти,

Одна-однісенька

І темінь...

- Ти, мамо, кремінь!

- Який там кремінь,

Винувата:

Я, сину, вата ...

Ясинувата:

Пітьма патлата

На місто впала;

Біля вокзала

Неон палає ...

Хто проводжає?

Синочка-мати.

"Я, сину, вата..."

"Я, сину, вата..."

Ясинувата.