151-250
251.
До посади –
вужем;
і все без проблем!
252.
Як полюбили
наших карасів
заокеанські щуки!
253.
Інопланетянка
менталітетно
школа.
254.
Я час оцей
беру на серце,
і серце йде на нітрогліцерин!
255.
Полин-зорі проміння –
болісно-байдужі –
нанизують на себе наші душі.
256.
Економіка:
із макро- в мікро-
чесно як зійти?..
257.
На скільки поколінь
ці шрами
від копійки?!
258.
Ліпоксація совісті –
річ неодмінна
для майбутньої України.
259.
Покличе
совість
з перекуру!
260.
Вихователь майбутнього світлого –
(ой, чи світлого?!) –
на чорно-злиденній зарплаті раба.
261.
Сивіє в попіл
закопійчена
душа.
262.
Акваріумні рибки
суспільства
акваріум не розіб’ють?
263.
Історика
істерика –
наш час!
264.
Не дотягуються
до ілюзій
колишні друзі.
265.
Моя нікудиненалежність –
чиновницьким системам
протилежність.
266.
Чимдуж рвонули до нуля
на шлунок власник,
на кишені для, тля!
267.
Папір – душі відбиток чи копірка,
де душу
зафіксовує копійка.
268.
Тут проститутками душі
робилися з глашатаїв
поети.
269.
Як методично – телепузиків повтори –
вбивали юні душі
ці потвори.
270.
Я – вічний учень;
я у вічності
учусь.
271.
Птаха простору
загнали
в контору.
272.
Трамбують
душу
копійчиною!
273.
Не зрадьте
пам'ять
чорнозему!
274.
Ворогами українськими освячені
нарко-очі
українського безбатченка.
275.
Щасливі від недавнього
безмежним
щастям даунів.
276.
Як рекламами
знецінює тебе
українське ТБ!
277.
Куди Херсонщину турнула
херсонська
лже-культура?!
278.
Промениста душа сільська
обростає камінням бездушності
міста.
279.
Куди завів тебе
нікчемний шлунок,
оскотинивши націю собою?!
280.
- Телятко на дві матки…
- А попади під владу онного телятки….
- Бицяра!!!
281.
Колись були й ми расаками,
та оскотинилсь
роками.
282.
Ні, я - не перший;
я – первинний;
серцем підійди!
283.
Туман Весни
шмигнув над доляли,
а як надіялись – крильми!..
284.
Тому бідна
школа рідна,
що директору така потрібна.
285.
Чиновнику, ми гірко розійшлися
у найсвятішому –
в любові до народу.
286.
Чиновник жде,
що справку навіть на життя
просити в нього стану я.
287.
Мабуть, старію:
про минуле
мрію…
288.
Можливо, те гучніше,
але рідніше
саме це!
289.
…А сини (що тут
скажеш, що зробиш?) ві-дір-ва-ли-ся від землі;
ось мій чорнобиль…
290.
Без коріння
не жити дереву,
не давати під осінь плоду…
291.
Дивиться на Землю Всесвіт
очима
отчої хатини…
292.
Вчать безрідну латинь освіти
майбутні чортополохи епохи
в освітянському секонд-хенді душі.
293.
Прострелена часом
навиліт
душа.
294.
Тут нас учили
на рабів;
аж світ рябів!
295.
Чи вимолить пробачення
навмисне небачення
далі масної копійки?!
296.
Та вони ж звізду, ой, з неба –
як говорять! – та для тебе –
розтопирюють кишені…
297.
Прогрес – одне:
наскільки ми
назавтра будемо людьми.
