|
Головне
ВІРШІ
КАЗКИ
ПРОЗА
Філософські твори
Друзі сайту
Статистика
Онлайн всього: 0 Гостей: 0 Користувачів: 0 Лічильники
|
 Нагорняк Володимир Якович. Худ. О.Журба У виконанні автора: Автор книг: 1) Казки та Загадки дядька Володьки з Херсона: для малят. Херсон: Ред. газети «Судостроитель», 1995. 16с. 2) Некамуфляжний мегаполіс: поезія. Херсон, 2004. 76с. 3) Пiвникова наука : п’єса у трьох дiях для лялькового театру за мотивом укр. народ. казки: для дiтей дошк. вiку/ муз. А.Крата. Херсон: Степ, 1993. –10с. 4) Ясинувата: ("Я, сину, вата!") презентація авторського идаропного мислення в поезії, прозі, драматургії та журналістиці./ ред. В.Ю.Гаврилюк. Херсон: Терра, 2001. 22с. 5) Малючок Степовичок. Вірші: антол. дит. л-ри Херсонщини/ упоряд. А. Крат. – Херсон: Айлант, 2004. С.4142. 6) Українські фрашки В. Нагорняка // Елінг: альм. Вип.8/ред. Микола Каляка. К.: Просвіта, 2008. – С. 269270. 7) "Самосели" 8) "Сценарій за власною поемою" 9) "Чумацький шлях"- історично-побутова прозова повість на херсонському фолькльорному матеріалі.Нагорняк Володимир Якович народився в 1954 році у селі Вільховець Новоушицького району Хмельницької області. У 1971
році закінчив Вільховецьку середню школу. Через два роки здобув спеціальність
електрогазозварника в Харківському ПТУ6. У 1984
році став студентом Московського літературного інституту ім. Горького, котрий
закінчив заочно у 1990 році. Працював на Херсонському суднобудівному заводі. Член літературного клубу «Елінг» при Палаці культури суднобудівників. Двічі лауреат всеукраїнських конкурсів драматургів-сценаристів. Виставами місцевих самодіяльних театрів були пьеси "Самосели" та "Півникова наука". Друкувався в обласній та республіканській пресі.Живе в Херсоні. Я, Володимир Нагорняк...(Херсонський
автопортрет) Я все, що я,
і тільки я – і все! Я маю право
думати, як я! Іду із
необхідності в свободу! Я ріс на
мозолях! Перо і
електрод життя мого
стежини, – два рушники у
долі – ними я іду. Ні, я не
перший, я –
первинний; серцем тільки
можна підійти. Покличте
совість з перекуру! Я + ми =
ями?! З-під уламків аксіом чужих чую рідне
багатоголосся. Беру я час
оцей на серце; і серце йде на
нітрогліцерин! Ти
боли, моє серце, тривогами
світу, щоб на тебе
зіпершись, планета
розквітла. Колосками
пшениці, що в долю
вросли, ти боли моє
серце, боли. Ти боли,моє
серце,що не сходять
ідеї; Ти люби
Україну,а не гроші за
неї! Осколки
серця – падайте!
– на
землю... Земля,
освячена Тарасом – це і
чорнобильські дими; це і спаплюжений
Славутич; це занітрачені
поля; й саме життя: таке падлюче, де ти – не
ти, і я – не я. О,
мій трудящий, рідний мій, жорстоко так
обманутий народе, я, перш за
все, твоя дитина... Йду,
народе, твоїми прокльонами проти рідних
нахлібників орд! Я – віник, український
віник: для підмітання душ запліснявілих виник! Я – не
урядник,я – уладник; а це – не
влада, це – душа! Я хочу тут
повірити у завтра де річпорти
Вкраїну продають, працюючи на
Турцію та Захід. Борюсь
талантом за збереження святого: за націю
правічну – українці; котру
сьогодні топчуть на копійці. На
репродукції чужого себе – ще
рідного! – не
покладу. Я з тих
країв, де сонце
сходить в полі, а вітер
пестить яблунь пелюстки... Веду
себе на вічний свій Майдан! Не до сокирикличу Україну – до запитання
про руїну. Майбутнє
виставить-таки рахунок: не хто, а що
стояло за тобою? Куди
тебе завів нікчемний шлунок, оскотинивши
націю собою?! Я – вічний
учень; я у вічності учусь! Моя
нікудиненалежність – чиновницьким
системами протилежність. Я не сплю, я приходжу до пам’яті, як
чорнобильські коні – в галоп!!! Як
боляче це бачить: всує в населення
народ дебілізує! Чи
вимолю в майбутнього пробачення за навмисне
нинішнє небачення далі підлої копійки?! З яким ти
звітом, чоловіче, підеш колись
на Боже віче?! З
людинознавства у
чинопоклонство не перейди! Ось
моє, людини, світло! Прокинься – не
прикинься! – і в Херсоні! Щоб,
у століттях грізних випране, не полиняло
моє „Вибране”; щоб не
звучала фальш, як пісня, ні за життя, ні смерті
після. |
