Людей, чиї руки при зустрічі стискаю з радістю і сердечним трепетом, у мене мало. Чи доля так розпорядилась, чи характер вже такий...

Ігор один із них. Колишній воїн -"афганець", шоферує. Коли ввійшов у гараж, товариші по професії насідали на нього.

-   Ти ж "афганець"!.. Бери в спец магазині що хочеш...

-   Що, і документи на пільги є?

-   От чудний! Та дай мені їх на день хоча б, такий бізнес закручу...

-   Вони в мами. В області.

-   Тю! Вези їх сюди! -

-   Не привезу. Я повернувся з Афгану, а скільки там наших полягло. Лише дві царапини.   Руки-ноги  цілі,  голова на місці...   Що  я,  себе не  прогодую? 

А милостиня від держави мені не потрібна! Цим не спекулюють.

Запала    глуха   тиша.    Настільки    безпардонний    на   язик   народ  - шоферня  - нічого не знайшлося. Та й мені, сторонньому,   стало якось не по собі.