Четвер, 23 Лис 2017, 15:15

Дитинства теплими стежками


сайт Володимира Нагорняка


Ви увійшли як Гість | Група "Гости"
Сім'я абеток
СЦЕНАРІЇ
Статистика

Онлайн всього: 1
Гостей: 1
Користувачів: 0
Лічильники
Український рейтинг TOP.TOPUA.NET

Як чумаки чортихалися

(Вечір четвертий; розповідь діда Сташка)

— Прийшов?

— Скажете... Хіба можна не прийти?

Налаштували вогнище: дід Сташко розкладав дрова, неприминувши уже не в перший раз наголосити, що «огнище» — се не просто тобі так, се наука, і тре вміти, а не як здається». Катеринчук, смирно проковтнувши настанову, притягнув кілька дебелих гілок, розчахував, ламав їх об коліно на дрова, подавав дідові. Готово. Але спочатку — люлька. Без неї — ні-ні! Набивалася довго, ретельно. Нарешті. Спалахнув сірник: його одного вистачило як на дідову люльку, а це в першу чергу, так і на розпал вогнища. Полум’я захрустіло газетою; ще далеко недоївши її, почало облизувати нижні дровинячки, котрі заплакали, але зайнялися швидко, весело потріскуючи. Полум’я проскочило наверх, шмигонуло в різні боки, зашкварчало, загуділо. Зацмокала дідовими губами його знаменита чумацька люлька, задиміла розповідь.

Втекли-таки от Смерті-то, от Дівчини-Смерті, наші чумаки, дядько Данило та дялько Петро, втекли, а натерпілися скілько. Вирішили спочити — поспати годиночку так, не більше, хоч сонце і до полудня ще не дійшло. Розпрягли волів, хай попасуться, а самі вмістилися на возі. Поснули. Прокидаються — яка тобі там годиночка?! — темна-претемна ніч, зорі кричать.

— Ну ти, Петре, і спати моцний!

— А ти?

— Воли на місці? - запитує?

— Воли-то на місці, — відповідає дядько Петро, а на якому місці: тягли нас із возом куди паслися.

— Дорога скаже.

Кинувся дядько Данило впрягати волів, ага, не тут-то і було, як сказилися: фиркають, головами мотають не даються — і все тут!

— От чорт! — поспівчував дядько Петро.

— Чорт би вас побрав, бісові душі!!! — гаркнув на них щосили дядько Данило.

Аж чує чи причудилося:

— Беру!

— Се ти Петре? — запитує.

— Ні, не я...

— А хто ж?

— Се я, — чують.

— Хто я?!

— Я — Чорт!

А дійсно: стоїть біля воза миршавенький такий чоловічок, якщо можно його так назвати; вуха, мов лопухи; ніс, як у свині; ріжки на голові прорізалися, як у бичка-однолітка; і так лукаво-лукаво зиркає на чумаків, наче душі виймає; і хвостиком перед своєю мордою хить-хить.

— Якого се чорта тобі од нас треба, Чорте?! — не на жарт розізлився дядько Данило.

— Згоден.

— Що згоден?!

— Говорив на волів: «Чорт би вас побрав?»

— Ну, говорив...

— То я згоден.

— Та що ти згоден, нечисть ти рогата?!

— Та забрати їх!

— А-а-а, забрати... То се ти їх скаламутив?

— Я.

— Петре, а подай-но сюди батіг!

Дядько Петро подає батіг, а Чорт, — та ні, не злякався, — а тілько каже: «Чув я, що чумаки словами не кидаються. Значиться, не чумаки ви, а так собі...» Заїли, ох, заїли сі слова дядько Данила, за живе взяли: «Щоб якась свиняча ратиця та наді мною, над чумаком, насміхалася!» — се так подумав, а Чорту, — щоб той почув, — говорить:

— Так собі, не чумаки?! Добре, віддам, але за що?

— Даниле!!!

— Помовч, Петре! — а до Чорта — Що даєш?

— Гроші. Багато. Віз грошей. Згоден?

— Навіщо у степу мені твої гроші, котрі ти потім на черепки перетвориш?

— А ти звідки знаєш?

— І не з такими чортами зустрічався, знаю. Віз провіанту.

— Добре... Якщо побореш мене.

Катеринчук, котрий до цього ні разу не перебивав, стрепенувся:

— Скажете, та дядько Данило у два рази більший за Чорта, звісно, поборе. Ви вже вибачте мені...

— Поборе... Ти не дивися, що Чорт миршавий такий, не обманюйся: сила у його руках величезна, нелюдська — вола підніме! Запросто.

— Та ну!

— Ось тобі і «та ну!»... Дров підкинь, та й картоплю уже можно. Слухай.

А дядько Данило з Чортом продовжують суперечку:

— Не обманеш?

— ти що, не віриш мені?! — аж зобидився Чорт.

— Не вірю. Клятву давай. І на крові.

— Кажу ж тобі...

— Клятву давай!

Чорт простягає праву руку до воза, бере звідти розписний ніж, робить ним надріз на лівій руці.

— О, а звідки у нас такий ніж? — здивувався дядько Петро.

— Ніж як ніж, — відповідає. — Та не у вас, а у мене. Кров справжня, дивіться, чорна... Що казати?!

— Таке ось скажи... — се вже дядько Данило. — Ага, щоб тобі крізь землю провалитися і більш нікому на сьому світі не показуватися, якщо ти нас, чумаків, надумаєш обманювати!

— Щоб мені крізь землю провалитися і більш нікому на сьому світі не показуватися, якщо ти нас, чумаків, надумаєш обманювати!

— Щоб мені крізь землю провалитися і більш нікому на сьому світі не показуватися, якщо я вас, надумаю обманювати! — клянеться Чорт. — А тепер — ти... Клятву давай. На крові.

— А слова чумацького тобі недостатньо?!

— Чумацького?.. Згоден.

Дід Сташко глибоко затягується, аж заклекотіло — і в його старечих грудях, і в його чумацькій люльці:

— Чумаки були аж дуже справедливі, помірковані, йшли по правді, і про се всі знали й вірили чумаку, бо як він скаже, то так воно і є.

— Так і є? — скоріше по інерції запитав Катеринчук.

— Так воно і є. Не сумлівайся.

— Даниле!!!

— Петре, помовч!

— Поборемося. Побореш мене — воли твої, і віз провіанту в додачу, не збрешу, не побореш — мої.

— Хто кого далі кине?

— Добре. Ти — перший.

Відійшов дядько Данило трохи подалі од воза та й кличе рукою до себе Чорта. Підходить. Ухватив його дядько Данило за хвоста та як почне розкручувать його навкруг себе, як почне розкручувать. Відпустив. Пролетів Чорт метрів так... багато... та як гупнеться, аж степ задрижав. А сам дядько Данило чимдуж до воза, кричить дядькові Петрові:

— В’яжи, Петре, чим зможеш, мене до штельваги!!!

— Навіщо?!

— Та в’яжи, кажу тобі!!!

Дядько Петро і постарався. Замотузив на совість.

— Тільки схопить, жени волів.

— Добре.

Підходить Чорт.

— Ну, тримайся, чумаче!!!

Та й ухопив дядька Данила упоперек. А той же був прив’язаний до штельваги, до воза. Підняв Чорт дядька Данила разом з возом, а дядько Петро по волах батогом — «лясь, лясь!!!» — та ще раз, та ще раз. Воли як рвонули — обох повалили: і дядька Данила, і Чорта. І штельвага лопнула — та ти що?! — така сила. Піднявся Чорт, обтрушується, ойкає. А дядько Данило лежить, зв’язаний увесь. Підбігає до нього дядько Петро, всі верьовки-мотузки ножиком — чик!, — да так, що Чорт, хоч і дивився, а не побачив. Піднімається дядько Данило, і до Чорта:

— Ну, Чорте, успокоїлася твоя чорна душа?

— Давай твою задачу.

— Яку таку задачу?!

— Мою ти виконав, поборов мене, а може, і я твою виконаю.

— Так не домовлялися!

— Тоді ще раз поборемося чи наввипередки побігаємо!

— А якщо не виконаєш?

— Суперечку закінчимо: ти — переможець.

— Я і не думаю суперечки більше з тобою заводити. Вечеряти з нами будеш? Те, що ми...

— О, це я можу! — аж підскочив з радості.

— Петре, а принеси-но святий хрест та ікону...

— Що?! — аж затрясло Чортом. — Не зрозумів!!!

— А що тут, скажи, розуміти треба?.. Помолимося, і ти з нами, з чумаками, хрест святий поцілуємо, і ти з нами, з чумаками, та й почнемо вечеряти...

— Не потрібна мені така вечеря!!! — розізлився Чорт, аж дим з вух на всі боки пішов.

— Баба з воза — воли швидше йдуть, — не вгаває дядько Данило. — А то повечеряв би з нами, з чумаками, га?

— Не буду!!!

— Не будеш, то не будеш... Воли мої?

— Твої-ї-ї!!! — вихор до неба, а Чорта, як і не було ніколи.

— Ху-у! Ну і пилюка! — Катеринчук прикрив обличчя рукою.

— А-а, чорт! — ледве не вилаявся дід Сташко.

— Ага, як причепиться...

— Та десь люльку заникав!

— А це що біля вас?

— Вона?! Ріднесенька моя, зараз я тебе нагодую, тютюнцю тобі дам.

— Даниле, допоможи стару штельвагу з осі зняти.

— Іду.

— Добре, що я здогадався, ну, як знав, купи у Білозерці штельвагу. Що тепер ми робили б, га?!

Дядько Данило вхопився за обломок штельваги, — раз!, — і зняв її з осі. А дядько Петро своєї продовжує:

— Став! — подає нову штельвагу. — Що ти робив би без мене би, га?! Пропав би... І щоб ніяких більше чортів, досить!!! Чуєш?

— Та чую, чую... — винувато відповідає дядько Данило, ставлячи на ось штельвагу.

— А з провіантом не поскупився, чортяка! Давай, братику, мирову, та й повечеряти не гріх... Га?

— Давай!

Дід Сташко підняв очі в небо. Дивився довго-довго.

— Чумацький шлях покажеш?

— Покажу. Ось.

— Правильно.

— Відкараскалися чумаки від Чорта...

— Ага! Так тобі і відкараскалися! Чорт ще нагадав про себе.

— А як?

— А так, слухай...

Їдуть нічним степом чумаки. Править уже дядько Петро. Дядько Данило сидить навіть не на передку, а в лівім кутку воза.

— А якби програв?

— Не програв же!

— А якби програв?

— Не програв же!

— А якби програв би, га? А ми правильно їдемо?

— По чумацькому шляху дивися.

Дядько Петро роздивляється небо, потім запитує дядька Данила

— Даниле, по сьому, що наліво, чи по тому, що направо?

— Та один він, чумацький шлях, над нами... — піднімає голову. — Тьху ти, чорт!!!

— Знову за своє?! — нервує дядько Петро.

— Петре, три чумацьких шляхи на небі: справа, зліва і впосередині.

— Тр-р-р!!! Яким їхати?

— Сим, що впосередині.

— Но-о! А ти не сумліваєшся?

— Ні. І в тому, що се Чорт з нами жартує також не сумліваюся.

Розповідали, що він і таке може.

— Ну, чортяко, начувайся! — дядько Петро вдивляється в обрій, аж привстав. — Даниле, світло, хата в степу... і біля одвірка, бачиш, наче щось ворухається... А чи не Чорт се, Даниле?.. Чорт!

— Чорт?.. Чорт!.. Я приляжу, а ти їдь, як їдеш, на хату.

Як тілько під’їхали, дядько Данило непомітно зіскочив з воза, та шасть за хату, та хвать Чорта за хвоста, аж взвив той:

— Болить же, чумаче, відпусти!!!

— Болить?! Ти ж клятву на крові давав, нечисть ти рогата, що не будеш нас обманювати!

— А я вас і не обманюю!

— Повторяй клятву!

— Ти, що, не віриш мені?..

— Не вірю! — і ще міцніше накручує хвоста чортяці. — Клятву!

-Ой-ой-ой!!! Відпусти, чумаче!

—Клятву повторюй!!!

— Щоб мені крізь землю провалитися і більш ніколи на сьому світі не показуватися, якщо я...

Так, не договоривши клятви, і провалився Чорт крізь землю. Та миттю — дядько Данило навіть не зрозумів що сталося. Запитує дядька Петра:

— Петре, там Чорт не пробігав?

— Начебто ні, А чи не пішов він свою клятву виконувати?

— Крізь землю провалився?.. Туди йому й дорога!

— Даниле, заглянемо в хату? Та й узяти, спасибі Чорту, маємо що... Га?

— Де наше не пропадало — заглянемо! — і тричі постукав у двері.