Легенда про чумацьку сiль

ДІД СТАШКО От що значить, хлопче, сонечко: пригріє - траву чую. А туман мені вуха рушником зав’язує, глухим робить.
ЛЬОНЬКА         А хочете, дідусю, і я вам коротеньку чумацьку легенду розкажу? Хочете?
ДІД СТАШКО Давай ...
ЛЬОНЬКА         Узнав якось у селі один господар, що чумаки біля села будуть проходити, взяв добрячий шмат сала і мішок та й вийшов їм назустріч. «На сіль, - каже, - поміняю». А від чумацького шляху далеченько жив.
ДІД СТАШКО Скажеш таке: до чумаків усеньке село виходило, як на свято. І на сіль поміняють, а бідний котрий, то і так дадуть.
ЛЬОНЬКА         І цей господар аж пуд солі на сало виміняв.
ДІД СТАШКО   Сало є сало: чумаку в дорозі перша підмога.
ЛЬОНЬКА         Та й несе цю сіль додому. Трохи пройшов і: «Е-е-е, - думає, - обманули мене чумаки, пройдисвіти!»
ДІД СТАШКО (обурюється)   Що! Неправда. Ось перехрещуюсь перед тобою (тричі хреститься) неправда, брехня!
ЛЬОНЬКА         Та то він так лише подумав! А насправді-то... Проходить ще трохи й починає думати вже по-іншому: «Ні, що не кажи, а чесний-таки вони народ, ці чумаки, не обманули!»
ДІД СТАШКО   Чумаки були аж дуже справедливі, помірковані, йшли по правді. І про се всі знали, і вірили чумаку, бо як він скаже, то, не сумнівайся, так воно і є!
ЛЬОНЬКА        А коли вже доніс додому, то так подумав: «Обманулися чумаки, обманулися - передали...»
ДІД СТАШКО   Здається, і я на того господаря скидаюся, тілько, замісто солі - роки. Малим літав сими стежечками-доріжечками, а зараз, бачиш, ледве ноги переставляю: малим - не бачиш, старим - плачеш. Он лавка - хай моя сіль присяде.

Дитинства теплими стежками

Легенда про чумацьку сiль