Розуміння, що українець, не покидало ніколи. Ні, не оте хворобливо-кичливе, а справжнє, божественно-горде. Так: і божественне, і горде.

Ще в дитинстві прищеплена батьками та вчителями сільської школи любов до Кобзаревого слова супроводжує мене все життя. Хто ж він для мене?! Мабуть, перш за все, бунтарська невгамовність душі, свята її непідкупність, нескореність... Чи вогненна любов до народу-творця і така ж, вогненна, але спопеляюча, ненависть до його ворогів та нахлібників, за якими масками ті не ховали б свою хижу безликість. Чи живлюча творча рілля, з котрої росла, росте і ростиме неповторна письменницька слава України. Скоріше - все разом!

Тарас Григорович Шевченко - це і символ України в безмежному світі, її духовне національне безсмертя, це і вічна візитка справжнього, неперелицьованого українця. Як Шота Руставелі для грузина, як Адам Міцкевич для поляка, як Олександр Пушкін для росіянина. За межами України ти - не просто ти, а син, посланець землі, яка народила геній Тараса Григоровича Шевченка. На мовах усіх народів планети це звучить божественно-гордо.

 Так:     і божественно, і гордо!