Ми до тебе йдемо в захоплені

На дверях відчинивши замки

На стежинку тверду аж затоптану,

Виправляти свої помилки.

Тиж в постінім чеканні муки,-

То замок, то засов, тро крючок,-

Операйся на вірнії руки

Й глузд здоровий, виходь мужичок

Подивись: під курком що на спуску

Дохнуть, просять, щоб ти їх простив

Сови пильні брехливих напущень

Пси ценії тупих деректив

…Не старій, не хворій мов живиця

Кров у тебе… А скількі років…

Ні, постій, як живеш ти лишився

Поміж блідних пшеничних ростків

Тхне минуле отруйно, трупом,-

Знав, а вірив: колись та мине

То Шукшин, та Бєлов, то Распутін

З підземелля вели і мене,

Час безчасся,- і в душу і в пальці

Показав же тоді у пітьмі,

Невгамоний Терентій Мальцев

Непрописану силу землі

Земле рідна ми чесно служили,

Не тряслись за своє житіє

І на шиї Абрамова жили

Набухали во ім’я твоє

В’язнем звати мене не треба

Не тому що наш стій порядів,

А тому, що на них а не в небо

Я в надії великій глядів

 Ти ж в постійнім чекані муки,-

Тиж в постінім чеканні муки,-

То замок, то засов, тро крючок,-

Операйся на вірнії руки

Й глузд здоровий, виходь мужичок!

                  Переклад вірша Миколи Дмитрієва.  Росія