Після дощику в четвер,

Аж тепер, -

Розпогодилось якби, -

Йдемо з батьком по гриби.

У чоботах, бо роса…

А яка навкруг краса –

Не встигаю роздивиться:

Їм ожини і суниці,

І складаю їх у склянку…

- А якби не дощ, та зранку,

Татку, ми б тоді з тобою…

- Не вмивалися б росою!...

А які стоять дуби?

Біля них такі гриби

Йдуть до батька… до одного…

Та нічого, це нічого:

Не встигаю роздивиться!

Їм ожинки і суниці,

І складаю їх у склянку…

Ось ми вийшли на полянку –

Розступилися дуби…

В цьому лісі є гриби?!

Хоч малеченька лисичка!

Це, скажу, погана звичка:

Гратись в піжмурки зімною…

Заховайся ти зимою

Під берізоньку, ось ту;

І тоді я… не прийду!..

Там шукаю, й поміж трав:

Де, ну, де – і слід пропав!

Батько виручив на тому:

Синку, час би вже й додому!

Як додому? А гриби?

А у що? Нема куди…

Ліс, неначе розступився.

Не встигаю роздивиться:

Їм ожинки і суниці,

І складаю їх у склянку…

- Ось, я сам знайшов… - Поганку!...

Ну, додому, то додому –

Ані капельки утоми!

… Завтра п’ятниця у нас?

Якщо буде вільний час, -

Ви вже якось там, якби, -

Піду з вами по гриби,

Тільки в батька запитаю –

Я у ліс дорогу знаю.