Ва! – із-під снігу трава ожива – ва-овва!; і весни вісник, біло-теплий підсніжник; і фіалочки-синьоквітки – безпечні, як малі дітки;
Ве! - сонечко зве-зове; все живе силами наливається, сонечку озивається;
В'є! - птаство снує, гнізда в’є; наші хлопчики, як горобчики; наші дівчатка, як ластів’ятка;
Ви! - ви, ви і ви очухались від зими?; весну-ясну зви-зови з березнем, квітнем та травнем – з теплом життєдайним славним;
Ві! - посмітюх у траві з чубом на голові: «ві,ві,ві!»; а свиня у хліві: «кві-куві!»; посмітюх у траві з чубом на голові: «ві,ві,ві!»; це йому так співається чи він насміхається?;
В’ї! - а це вже солов’ї – улюбленці мої: «в’ї, в’ї!”; ось, та ось!, озвалися; «фіть-тьох-тьох!» - і, а де?, заховалися; цю мелодію, що не на виду, у весняну симфонію я введу;
Во! - води налило: струмок – не струмок – річка; не боїться, іде Марічка – ступає у воду, і все! – підсніжники мамі несе;
Ву! - в Україні живу; там це все наяву – подивися, гляди; Україну люби!;
В’ю! - шпак допомага солов’ю; пісню співа несвою; голосу свого немається, але весна – співається!
В’я! - це вже – читайте! – і я; як вам симфонія моя, в’я?!
