- Ти куди, журавко?.. -  мати-журавлиха

Припадає серцем до твоїх слідів.

- Ой, вітри колючі… Ой, моря великі…

Чим тобі погано в рідному гнізді?

Ти куди, журавко?.. Юне ще, тендітне…

В пух ось-ось убралась, а уже… куди?!

Сонечко рум’яне, на руках розквітле,

Що тепер – молитись на твої сліди?..

- Ти  лети, журавко… -  мати зрозуміє,

Посурмить-поплаче і…благословить…

І вона струміла через вітровії

Із дитинства свого в молодую мить.

Материнські сльози, материнський клекіт…

- Хай тобі назустріч крутиться земля!

Хай минає горе в непокірнім леті,

Але не минає пісня журавля!

Виросте гніздечко та й на тополинці:

Славні молодята, радісна сім’я.

В донечці маленькій – диво-журавлинці –

Щастячко сімейне ваше засія.

Буде час летіти, як рости маленька…

Виросте в журавку, а тоді…тоді…

Як слова згадаєш, що клечала ненька:

«Чим тобі погано в рідному гнізді?!»

- Прилітай, журавко! -  обрій нахилився,

Небо просвітліло з намірів твоїх.

Парить над землею нерозумна птиця –

Ось, пір’їнка пада до моїх воріт.

Подивись: пропала неба біла пляма…

Чуєш: прокричала болісно «курли-и!»…

Та чомусь почувся рідний голос, мамин,

Ні, не журавлине – мамине «куди?..»

- Ти куди, журавко?

- Ти лети, журавко…

- Прилітай, журавко!